Відповідно до українського законодавства станом на 2024 рік, військовослужбовець може відмовитися від виконання бойового завдання лише за певних умов. Основні ситуації, коли це допускається:
- Відповідно до статті 60 Конституції України та статті 41 Кримінального кодексу, військовослужбовець має право відмовитися від виконання наказу, якщо він є явно злочинним, наприклад, вимагає вчинення воєнного злочину або порушує права людини. Виконання такого наказу може призвести до кримінальної відповідальності для виконавця.
- Якщо наказ виданий з порушенням закону або перевищенням повноважень командира, військовослужбовець має право вимагати уточнення чи оскаржити його. Згідно cт.37 Закону України “Про статут внутрішньої служби ЗСУ”.
*(у разі сумнівів щодо правомірності наказу рекомендується подати рапорт із проханням уточнити його зміст, а не категорично відмовлятися від виконання)
- Якщо військовослужбовець має документально підтверджені медичні показання, які унеможливлюють виконання бойового завдання, це може бути підставою для звільнення від виконання наказу. Відповідно до Наказу Міністерства оборони України №232 (щодо забезпечення військовослужбовців): накази, що ставлять життя під загрозу через відсутність належного забезпечення, можуть бути підставою для рапорту.
- У випадках відсутність необхідного спорядження або реальна загроза безпідставної загибелі, військовослужбовець може доповісти про це командиру – відповідно до Наказу Міністерства оборони України №232.
У рапорті про відмову від виконання бойового завдання повинні бути чітко викладені:
- обставини відмови;
- причини відмови;
- посилання на нормативно-правові акти, які обґрунтовують цю відмову.