Що таке шлюбний договір?
Шлюбний договір — це письмова угода між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, або між подружжям, що регулює майнові права та обов’язки сторін. Він набирає чинності з дня реєстрації шлюбу або з моменту нотаріального посвідчення, якщо укладений вже після шлюбу. Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.
Юридична допомога з укладення шлюбного договору у Львові
Підстави для визнання шлюбного договору недійсним
Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.
Відповідно до статті 103 Сімейного кодексу України, шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої порушені цим договором. Основні підстави, що враховуються судом для визнання шлюбного договору недійсним:
Порушення встановленої форми укладення — наприклад, відсутність нотаріального посвідчення або укладення договору особами, які ще не досягли повноліття і вступили в шлюб без дозволу батьків чи піклувальника.
Невідповідність суб’єктного складу — якщо договір укладено особами, визнаними недієздатними або такими, що не мають повного обсягу цивільної дієздатності.
Обмеження прав дитини — надання умов, що звужують або порушують законні права неповнолітніх, закріплені Сімейним кодексом України.
Умови, які порушують баланс інтересів — коли один із подружжя потрапляє в суттєво несприятливе матеріальне становище через положення договору.
Вплив обману, насильства чи введення в оману — якщо укладення договору відбулося не з власної волі сторони, а під тиском або внаслідок шахрайських дій.
Помилкові уявлення про істотні умови договору — коли одна зі сторін діяла під впливом помилки.
Порушення норм чинного законодавства — зокрема, включення положень, що стосуються особистих немайнових прав подружжя або їх неповнолітніх дітей, що прямо заборонено законом.
Огляд судової практики щодо визнання шлюбного договору недійсним
Поняття “надзвичайно невигідного матеріального становища” є суб’єктивним і потребує підтвердження шляхом належних доказів у порядку, встановленому процесуальним законодавством. До таких умов, що можуть вважатися дискримінаційними, належать положення шлюбного договору, за якими все майно, набуте в шлюбі, або його переважна частина визнається особистою власністю лише одного з подружжя – згідно Постанови Верховного Суду від 28.01.2015.
Суть справи. Позивачка звернулася до суду з вимогою визнати шлюбний договір недійсним, стверджуючи, що його умови ставлять її у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Зокрема, договір передбачав, що:
- У разі розірвання шлюбу все нерухоме майно, побутова техніка, меблі, обладнання, корпоративні права та інше майно, набуте під час шлюбу, переходить у власність чоловіка.
- Дружина не має права на це майно, незалежно від того, на чиє ім’я воно було придбане.
Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов, визнавши договір недійсним. Відповідач подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
Верховний Суд залишив рішення попередніх інстанцій без змін, вказавши на такі ключові моменти:
- Обмеження свободи договору: хоча сторони мають право визначати умови шлюбного договору, ці умови не повинні призводити до істотного дисбалансу між правами та обов’язками подружжя.
- Надзвичайно невигідне матеріальне становище: умови договору, які позбавляють одного з подружжя права на майно, набуте під час шлюбу, ставлять його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, що суперечить частині четвертій статті 93 Сімейного кодексу України.
Ця справа підкреслює важливість дотримання принципів справедливості та добросовісності при укладенні шлюбних договорів. Умови, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище або спрямовані на зловживання правом, можуть бути підставою для визнання договору недійсним.
Укладення шлюбного договору через представника
У справі № 757/10715/17-ц Верховний Суд розглядав питання дійсності шлюбного договору, укладеного представником одного з подружжя. Позивач оскаржував дійсність договору, стверджуючи, що його було укладено не особисто, а через представника, що суперечить законодавству.
Верховний Суд дійшов висновку, що шлюбний договір є особистим правочином, який повинен укладатися особисто сторонами. Відповідно до частини 2 статті 238 Цивільного кодексу України, представник не може вчиняти правочин, який за своїм змістом може бути вчинений лише особисто. Також, згідно зі статтею 92 Сімейного кодексу України, шлюбний договір укладається особисто нареченими або подружжям.
Отже, суд визнав шлюбний договір, укладений представником, недійсним, оскільки він порушує вимоги законодавства щодо особистого характеру такого правочину.
Ця справа підкреслює важливість дотримання форми та порядку укладення шлюбного договору. Укладання такого договору через представника є недопустимим і може призвести до його недійсності. Сторони повинні особисто брати участь у його укладенні, щоб забезпечити його юридичну силу та уникнути подальших правових спорів.
Шлюбний договір не може укладатися і використовуватися з метою уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
У справі № 711/10526/16-ц Верховний Суд розглядав питання дійсності шлюбного договору, укладеного між подружжям, де один з подружжя мав боргові зобов’язання перед третіми особами. Позивач стверджував, що шлюбний договір був укладений з метою уникнення виконання зобов’язань перед кредиторами, оскільки за його умовами все майно, набуте під час шлюбу, визнавалося особистою власністю іншого з подружжя.
Верховний Суд дійшов висновку, що шлюбний договір, який фактично спрямований на уникнення виконання боргових зобов’язань перед третіми особами, не може вважатися добросовісним. Суд зазначив, що умови договору, які повністю виключають спільну сумісну власність подружжя без належних підстав, можуть бути визнані такими, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, що є підставою для визнання договору недійсним.
Ця справа підкреслює важливість добросовісності при укладенні шлюбних договорів та недопустимість використання таких договорів як інструменту для уникнення виконання зобов’язань перед третіми особами. Судова практика свідчить про те, що умови шлюбного договору повинні бути справедливими та не порушувати права жодної зі сторін, а також не суперечити інтересам третіх осіб.
Шлюбний договір — це легальний механізм регулювання майнових відносин між подружжям, який має ґрунтуватися на принципах добровільності, рівності, добросовісності та справедливості. Однак, зловживання правом, укладення договору в умовах примусу, обману або на шкоду інтересам одного з подружжя чи третіх осіб — є прямими підставами для його недійсності.