Чи є борги спільною сумісною власністю подружжя щодо законодавства?
Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 Сімейного кодексу України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Разом з тим, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Про що говорить судова практика?
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 19 червня 2013 року № 6-55цс13 та від 22 червня 2017 року № 6-3058цс16, договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї.
Важливо! Договір, укладений одним із подружжя, за яким майно використане не на задоволення потреб сім`ї, а на інші потреби, не створює обов`язків для іншого з подружжя.
Отже,під час написання позовної заяви,щодо поділу боргу, набутого в шлюбі, важливо довести мету та ціль використаних боргів!
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання – частина друга статті 80 ЦПК України. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування – частина четверта статті 77 ЦПК України.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності – частина перша та друга статті 89 ЦПК України.
Випадки, коли борги не буде ділитися між подружжям.
- Борги, отримані до укладення та реєстрації шлюбу. Якщо один із майбутнього подружжя брав кредити, іпотеку чи позичав кошти до шлюбу, він самостійно несе зобов’язання щодо їх повернення. Після реєстрації шлюбу такі кошти не стають спільною власністю, і інший з подружжя не зобов’язаний їх повертати.
- Борги, витрачені не в інтересах сім’ї та дітей. Кошти, отримані одним із подружжя під час шлюбу, автоматично не стають спільним боргом. Важливим є призначення цих коштів і те, на що вони витрачені. Наприклад, якщо кредит взято на придбання сімейного автомобіля, то такий борг вважається спільним і підлягає розподілу між подружжям.
- Борги, отримані після розлучення або в період фактичного окремого проживання подружжя.
Ще одним суттєвим моментом, що враховується при вирішені питання про сплату кредиту, отриманого у шлюбі, є наявність статусу фізичної особи – підприємця у одного з подружжя.
Якщо одна зі сторін є ФОП, борги, пов’язані з підприємницькою діяльністю, найчастіше вважаються особистими, якщо не доведено, що:
- гроші або інші ресурси, отримані внаслідок боргу, були використані для потреб сім’ї;
- другий з подружжя надав згоду на взяття такого боргу.